Історія села

  

На межі Тлумацького і Бучацького районів пропливає серпантином ріка Дністер. Береги цієї водної артерії є скелястими, а подекуди уповільнено розложистими.

            Неописана краса природи. Серед цієї краси, на правому березі Дністра, на значній підвищеності потопає у зелені село Петрів.

             З трьох сторін – з півночі на південь село омиває Дністер.

             Петрів розташоване за 25 кілометрів від районного центру та за 35 кілометри від обласного центру – м. Івано-Франківська. Населення – 776 чоловік, близько 100 чоловік молоді.

             Перша згадка про Петрів – 5 травня 1438 року.

А чому наше село нарекли саме Петрів? Назва, як бачимо походить від власного імені Петро. Але хто ж той Петро, що заснував наше село? Це питання залишається нез’ясованим. Про походження села Петрова існують легенди та перекази, які дійшли до нас в усній формі.

              Одна з таких легенд твердить, що назва села пішла нібито від того, що якийсь мандрівний рибалка заблукав під наші скелі. Саме на те місце, де джерельна вода із шумом зливається в Дністер, і досхочу насолодився рибалкою. Згодом поява його саме на цих місцях стала звичною. І зараз нам не розгадати, що заманювало його сюди, чи зариблені місця. Чи чудовий краєвид, серед якого він відпочивав, а, може, шум води. Що бурно єднався з плином ріки. Одного разу в якійсь потребі він піднявся на гору і наткнувся на чисті джерела. Які згодом назвав Криницями. Чиста джерельна вода – це життя. Тому рибалка не задумуючись, поруч закладає життя. Тепер на Криницях є вмонтовані жолоби, по яких тече вода і люди використовують її не лише як питну, але й перуть білизну. Хто і коли облаштував Криниці ніхто не пам’ятає, проте споконвіку сільські майстри підтримували порядок, бо в народі кажуть: «Пильнуй чисту воду, як свою вроду!»

                 Має наше село декілька хуторів:Підгора, Бурдеї, Стігло, Чігор.

 

               Підгора

Це райський куточок на самому березі Дністра. Назва хутора походить від того, що він розташований під горою. З північної сторони хутір омивається водами Дністра, а з південної сторони крутий схил до ріки. Знаєм точно, що колись урочище Підгора належало пану Домбровському, потім перейшло до його спадкоємців. Було на цьому хуторі 9 дворів. Хуторянські оселі розташувались над Дністром, а це було небезпечно. Коли розбурхана ріка вирувала грізними весняними водами. Тоді мешканці хутора зазнавали великих збитків. Але хутір ніхто не покидав. Близько ліс, вода, пасовисько, гриби, риба – давали вигоду і це було причиною їхньої впертої осілості. Навпроти урочища води Дністра утворили острівець. Який називають Зарінком. Вода навпроти острівця тече дуже швидко і бурно. Тверда основа не піддається розмиву, тому ріка на цьому кусочку дуже мілководна. Люди на Зарінку дуже часто купаються. А вчителі приводять дітей із школи на екскурсії.

             Бурдеї

На північному сході від села, також на самому березі Дністра, затиснутий скалами та лісом. Розкинув свої забудови хутір Бурдеї. Зелені шати садів геть закривали охайні оселі хуторян.

          Кажуть, що першим поселенцем цього лісового урочища був якийсь Бурдей, який жив в напівземлянці і завідував перевозом. Від його імені і  

пішла назва хутора. Цей Бурдей був не лише перевізником, але і вправним рибаком. Мав два сини, які женилися до Незвиська.

              В 30-х роках на хуторі жило 15 родин. Вони жили серед природи. Зберігали прапрадівські традиції і звичаї. Там панував якийсь гордий дух природи. Бо природа і люди докладали всіх зусиль, щоб створити неповторну красу цієї закутини. Це була досить жива та голосна округа. Та облави зробили своє: хутір обезлюднів, житлові будинки порозвалювалися, обійстя позаростали бур’янами. Лише Дністер, як і тисячі років тому несе свої води та омиває  той клаптик землі.

              В селі є загальноосвітня школа. Де навчається 200 дітей. 

Є в селі  бібліотека, яка обслуговує 527 читачів,  клуб, де постійно відбуваються концерти, вечори відпочинку, дискотеки для молоді.

             Є в селі і дитячий садок «Сонечко», де виховується більше 30 дітей. А ще є амбулаторія, відділення зв’язку, 3 магазини. аптека.

            

  Із пам’яток історії в селі є Символічна могила  борцям за волю України, яка була висипана 1992 року. З цього часу щорічно на свято Покрови в селі вшановують пам’ять загиблих борців та воїнів ОУН-УПА. Біля могили відправляється панахида та відбувається година пам'яті.

            Є в селі ботанічна пам’ятка природи місцевого значення

«Петрівська липа» - дерево липи серцелистої. Посадженої в 1848 році на честь скасування кріпосного права.

А ще на околиці села більше як 100 років росте дуб, проте він так і залишається столітнім. І вже багато років випускники школи зустрічають біля нього сонце.

        

                 

28 жовтня 2010  року, в с. Петрів відкрито відділення для одиноких непрацездатних громадян та інвалідів району Тлумацького територіального центру соціального обслуговування, в якому будуть проживатив прекрасних умовах тридцять осіб похилого віку. На даний час вирішено одну із найболючіших соціальних проблем в нашому районі.

         В урочистому відкритті прийняли участь заступник голови облдержадміністрації Роман Іваницький, голова районної державної адміністрації Василь Сенів, голова районної ради Анатолій Поліщук,  Преосвященний Владика Коломийсько-Чернівецької єпархії Микола Сімкайло, начальник головного управління охорони здоров’я Любомир Малофій, головний санітарний лікар області Михайло Яворський, заступник начальника головного управління праці та соціального захисту населення Мирослава Зінова, заступник начальника головного управління начальник управління ОДА Микола Гладун, заступник голови райдержадміністрації Ігор Денькович, отець-декан Павло, отець Іван, громада та гості Петрова.   У своєму виступі голова райдержадміністрації Василь Сенів зазначив, що відкриття даного об’єкту відбулося завдяки Міністру регіонального розвитку та будівництва України – Володимиру Яцубі, який перебував на теренах нашого району та голові обласної державної адміністрації Михайлу Вишиванюку, який одним з перших перейнявся вирішенням даної проблеми та зробив вагомий внесок у реконструкцію цього закладу.

             Тут створено всі умови для комфортного проживання׃ облаштовано затишні кімнати, їдальню, залу відпочинку, капличку.

Слово подяки виголосив і преосвященний Владика Коломийсько – Чернівецької єпархії Микола Сімкайло, який разом із деканом Павлом Дутчаком та отцем Іваном освятили реконструйоване приміщення та капличку.

На даний час у відділенні проживає 28 людей похилого віку.